#українські_книжки до Дня української писемності та мови
Рідна мова – це генетичний код кожного народу, що визначає його коріння, історію і майбутнє. Окрім всього, українська мова – це не тільки засіб спілкування, це цілий світогляд, що ним живуть і надихаються.
В Україні День української писемності та мови традиційно відзначається 9 листопада, в день вшанування Нестора Літописця – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.
До цієї важливої дати пропонуємо вашій увазі добірку з декількох цікавих книжок, що в тій або іншій формі розкривають і транслюють тему мовного питання зі сторінок у свідомість читача.
Ольга Дубчак «Чути українською» та «Бачити українською». Ці дві частини однієї дуже важливої серії в сучасному популярному мовознавстві розповідають про норми української мови в доволі незвичному (навіть не канонічному) варіанті. Перша частина присвячена тому, що ми сприймаємо на слух, а саме звукам. Тут досить чітко і належним чином пояснюється, як працює звукова система, пропонуються нові погляди на правильну вимов вже, здавалося б, усталених форм слів, та пояснюється універсальність і досконалість нашої абетки.
Друга ж частина присвячена візуальному сприйняттю – слову.
Недаремно говориться, що першим було слово. То що воно є? Як ним правильно користуватися та як можна «бавитися» – все це чудово написано на сторінках цієї маленької книжечки, що зовсім скоро має отримати продовження у вигляді третьої частини під назвою «Писати українською».
Нагадаємо, що сюжет оповідає нам про Мину Мазайла, такого собі стандартного перевертня, що заради вигоди охоче намагається змінити своє українське прізвище на російське, всіма силами цураючись родинного древа і історії, ба навіть від сина Мокія, що не розуміє схильностей батька і навпаки прагне українізації.
Доволі актуальна п’єса, що має всі шанси ще довго лишатися на часі.
Олена Стяжкіна «Смерть лева Сесіла мала сенс». Ця книжка, що дуже тонко і щемко проводить паралель між нашим минулим і теперішнім.
У книзі переплетені декілька родинних історій в далекому 1986 році. А потім – розпад Союзу, такі неоднозначні і формотворчі 90-ті та 2000-ні, та аж до теперішньої війни – це все така собі своєрідна сага, що показує родинну міць і цінність навіть поміж тими, що мають різні світогляди та опиняються по різні сторони барикад у ситуації на сході.
Фантастичним є те, як книга, починаючись російською, поступово трансформуються в українську з таким саме поступовим переходом і усвідомленням українцями своїх ідеалів і покликання, що дає надії на поступове дозрівання цієї нації, що є, безумовно, метафорою цих самих родин.
Коментарі
Дописати коментар